«Не смеют крылья русские над Родиной летать…»

Іван Січень

Ракетно-бомбові удари російських загарбників по мирному населенню України різко підвищили актуальність проблеми створення безпольотної зони над нашою державою. Це питання вже неодноразово порушувалося керівництвом України, в тому числі в особистих зверненнях до лідерів США, Німеччини та інших провідних західних країн.

На жаль, на офіційному рівні вони поки що відмовляють нам у цьому, мотивуючи свою позицію «небажанням вступати у пряме військове протистояння з Росією». Втім, в реальності ситуація має дещо інший характер. Причому, не тільки в сфері поступового просування переговорів між Україною та її західними партнерами зі згаданого питання, але і на рівні реальних дій.

Для початку хотілося б уточнити зміст самого поняття «безпольотна зона», оскільки багато хто не в повній мірі розуміє, що саме це значить. Отже, згідно з міжнародним законодавством безпольотна зона або заборонена для польотів зона, визначається як територія, чи район, встановлений військовою силою, над якими деяким літакам не дозволяється літати. Зазвичай, такі зони створюються над територіями країн, де відбуваються конфлікти, та насамперед стосуються авіації сторони, яка здійснює агресію.

Безпольотні зони вводяться та забезпечуються іншими країнами (як правило, провідними державами світу) з метою зниження кількості жертв серед мирного населення та скорочення масштабів руйнувань цивільної інфраструктури в районі конфлікту та його подальшого припинення. В залежності від конкретних умов для цього можуть застосовуватись різні методи дій, в тому числі: спостереження за ситуацією; здійснення попереджувальних атак для запобігання можливих порушень; знищення літаків-порушників.

Норми міжнародного права передбачають й деякі інші варіанти та умови створення безпольотних зон, однак не будемо відвертати увагу на них, оскільки вони не мають прямого відношення до ситуації в Україні. Краще наведемо декілька прикладів введення таких зон над районами різних конфліктів у недалекому минулому. Зокрема:

• за рішенням США та їх союзників по антиіракській коаліції, дві безпольотні зони були введені над територією Іраку після війни в Перській затоці в 1991 році (нападу Іраку на Кувейт). Північна зона була призначена для попередження нападів тодішнього правлячого режиму Іраку С. Хусейна на курдів, а південна – для захисту шиїтського населення країни. Акція була санкціонована ООН, забезпечувалась бойовою авіацією США та союзних до них країн і тривала до 2003 року;
• згідно з резолюцією Ради Безпеки ООН № 781, у 1992 році була введена заборона на несанкціоновані польоти військових літаків у повітряному просторі Боснії (складова частина Боснії та Герцеговини – однієї республік колишньої Югославії), де на той час розпочалася громадянська війна. В ході операції Sky Monitor, яка тривала до 1995 року, сили НАТО відстежували повітряну обстановку без застосування сили;
• за іншою постановою РБ ООН, у 2011 році безпольотна зона була встановлена над Лівією, що було пов’язано з початком силових дій проти опозиції правлячого режиму країни на чолі з М. Каддафі. Резолюція передбачала припинення дій урядових військ із ураження цивільних об’єктах. Виконання акції забезпечувалось силами НАТО, які знищували як літаки, так і аеродроми військ М. Каддафі. А наслідком стало повалення його влади.

І ось тепер перейдемо до розгляду можливості введення безпілотної літальної зони над Україною. Звичайно, ми не можемо очікувати на прийняття відповідного рішення РБ ООН, оскільки воно безумовно буде заблоковано Москвою. На жаль, Росія як країна-агресор та країна-терорист, яка нічим не відрізняється від гітлерівської Німеччини, все ще залишається членом вищого безпекового органу світу та має в ньому право вето.

Пряме рішення зі згаданого питання не буде прийнято також і США та НАТО, які дійсно не бажають входити у пряме протистояння із Росією. Разом з тим це не означає того, що вони відсторонилися від допомоги Україні у забезпеченні її протиповітряної оборони. Більш того, вони реально допомагають нам створити безпольотну зону для росіян над територією нашої держави.

Вагому роль у цьому вже зіграли переносні зенітні ракетні комплекси FIM-92 Stinger, які були передані Україні нашими західними партнерами. Як відомо, саме застосування подібних ПЗРК стало основною причиною втрат радянської авіації в Афганістані та російської – в Чечні, а потім і в Сирії. Аналогічним чином ПЗРК були одним із найбільш ефективних засобів армійської (фронтової) ППО всіх сторін під час арабо-ізраїльських війн у 1970-х роках.

Втім, по справжньому стратегічне значення має рішення Болгарії, Польщі та Словаччини щодо передачі Україні сімдесяти літаків тактичної авіації, в тому числі 56 винищувачів МіГ-29 та 14 штурмовиків Су-25. При цьому вони можуть базуватися в Польщі та здійснювати бойові вильоти з її території.

Звичайно, все це не могло бути здійснено без рішення США та НАТО, членами якого є згадані країни. Ось це і є реальним внеском Північноатлантичного союзу у створення безпольотної зони над Україною. До речі, вона вже почала реально працювати.

Свідченням цього стало знищення Повітряними силами України близько 70 літаків та вертольотів повітряно-космічних сил Росії, включаючи «найсучасніші» МіГ-30СМ та МіГ-35С. І Росія вже не може приховати цього.

Зокрема, згідно з повідомленнями російських ЗМІ, 1 березня ц. р. у Самарі (Центральний військовий округ ЗС Росії) відбулась церемонія прощання з полковником – пілотом штурмовика Русланом Руднєвим, який «героїчно загинув в ході спецоперації по захисту ДНР і ЛНР». У загиблого залишились дружина та двоє дітей. Їх, мабуть, комусь і шкода, але навіщо їх чоловік і батько та, загалом і сама Росія, «полізли» в Україну.

До речі, до чого ж все-таки дійшла Росія, коли пілотами російських штурмовиків вже мають бути аж цілі полковники.

І на завершення хотілося б сказати про те, що безпольотним для цивільних літаків Росії, в тому числі російських олігархів, став і повітряний простір усіх європейських країн, а також США та інших країн-членів НАТО, які підтримали Україну.