В Індо-Тихоокеанському регіоні виникає геополітична інфраструктура наступної холодної війни

Die Zeit, Німеччина

Аналітична спільнота завжди дослухається до думки таких відомих і авторитетних аналітиків Німеччини, як Тео Зоммер. З його ім’ям пов’язується історія щотижневої німецької газети Die Zeit, до штату якої, як політичний редактор, Т. Зоммер увійшов ще в 1958-му році, коли вона видавалося у Гамбурзі. З 1973-го по 1992-й рік він був головним редактором видання, а в 1990-х роках — видавцем. Зараз на зміну 91-річного ветерана прийшов цілий колектив редакторів, одним з яких є Джованні ді Лоренцо, який з 2004 року є головним редактором Die Zeit. Наразі Т. Зоммер періодично публікує свої політичні огляди та коментарі з міжнародної політики та політики безпеки. У виданні нещодавно з’явився його черговий огляд під рубрикою FÜNF VOR 8:00 («За п’ять хвилин восьма»). Нижче подаємо зміст його публікації.

Ветеран німецького видання Die Zeit Тео Зоммер

Чисті обрії

США надають перевагу пріоритетові стратегічного партнерства, тоді як Китай — економічним зв’язкам, і не можна сказати, що між обома супердержавами спостерігається послаблення напруженості. Хто переможе у глобальному протистоянні — питання залишається відкритим.

Поки Європейський Союз намагається дати собі раду з пандемією коронавірусу, а німці, зокрема, сперечаються про доцільність відзначення великодніх свят та зосереджуються на гендерних питаннях, в Азії, а саме в Індо-Тихоокеанському регіоні виникає, як її віднедавна називають, «геополітична інфраструктура наступної холодної війни». Адже конфліктні лінії між США та КНР все більше загострюються. У своєму протистоянні з головним суперником Сполучені Штати зосередилися в основному на стратегічних партнерських стосунках, а Китай покладається передусім на економічні зв’язки. Питання в тому, яка саме з цих стратегій в підсумку виявиться доцільною.

В Анкориджі опоненти, з одного боку — держсекретар США Ентоні Блінкен, а з іншого — член політбюро ЦК КПК Ян Цзечі з керівником міністерства закордонних справ Ван І, минулого тижня привселюдно звинувачували одні одних, вживаючи при цьому недипломатичні терміни. І вже така безкомпромісна «дискусія» давала можливість зрозуміти, що розрядки напруженості між опонентами, не кажучи вже про якесь примирення, в жодному разі бути не може.

18–19 березня ц. р. в Анкоріджі на Алясці відбулась зустріч головних дипломатів США та КНР

Е. Блінкен, як представник США, висунув на адресу китайської делегації низку звинувачень. А саме, що КНР порушує в Гонконзі права людини, у Сіцзяні утискує уйгурів та погрожує Тайваню. До того ж вдається до кібератак на США та економічного примусу їх союзників. «Усі такі дії, — вказав Е. Блінкен, — загрожують порядку, заснованому на правилах, на які спирається глобальна стабільність. Отже, це не просто внутрішні справи».

Ян Цзечі не забарився з ударом у відповідь, звинувативши американців у лицемірстві та расизмі. Сіцзян, Тибет і Тайвань, на переконання китайської сторони, є невід’ємними частинами Китаю. Тому будь-яке втручання в його внутрішні справи неправомірні. Китайська сторона навіть ставить запитання: хто кому потрібний? Адже, зрештою, саме США використовують свою військову силу та фінансову гегемонію для придушення інших країн та нав’язування своєї демократії решті світу.

Китайці вважають, що правда на їх боці. Вони нагадують, що більшість держав світу не сприймають загальнолюдські цінності, які підтримує Америка, а також більше не хочуть визнавати норм, встановлених західною меншиною для світового порядку. У Пекіні впевнені, що до кінця 2020-х років економічні показники Китаю перевищать американські і що до 2035-го року він технологічно домінуватиме в усіх основних секторах, включно зі штучним інтелектом. Процеси озброєння і модернізації Народно-визвольної армії Китаю планується завершити до 2027 року, тобто, на сім років раніше, аніж колись планувалося, і очевидно, з тим, щоб Китай мав перевагу в конфлікті навколо Тайваню.

Політика нового президента США Джозеф Байден не поступається своєю різкістю політиці Д. Трампа та виходить далеко за межі його курсу. Дж. Байден залишив у силі всі штрафні санкції Д. Трампа, як і заборони на експорт високотехнологічних технологій та інвестиції до 60 китайських ІТ-компаній. Він додав ще два десятки санкцій за придушення уйгурів та обмеження громадянських свобод у Гонконгу. Дж. Байден не погоджується на торгові переговори і не хоче нічого чути щодо перспектив стратегічного діалогу. Крім того, він відправив групу ударних кораблів до Тайванської протоки. А нещодавно створена в США робоча група з питань Китаю (China Task Force) має координувати відносини з Китаєм.

Президент США Дж. Байден, на відміну від свого попередника Д. Трампа, який був проти будь-яких союзів, активно створює «альянс демократій» з метою стримувати Китай. Наскільки активно він залучатиме європейців, передбачити важко. Але в Азії створюється коаліція проти Китаю. Ключове слово у цьому процесі — QUAD («чотирикутник»). QUAD — це абревіатура від QUADrilateral Security Dialogue — Чотиристоронній діалог з питань безпеки неформальної дискусійної групи США, Японії, Австралії та Індії. Розпочався з пропозиції японського прем’єр-міністра Сіндзо Абе у 2007 році адекватно реагувати на амбітні дії Китаю в Південно-Китайському морі. Але значення діалогу зросло лише через десять років, зокрема, після того, як Китай захопив частину Парасельських островів і островів Спратлі, розпочав форсоване будівництво флоту та оприлюднив плани з будівництва морських баз за кордоном.

12 березня ц. р. відбувся віртуальний саміт, в якому брали участь президент США Джо Байден, прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді, прем’єр-міністр Австралії Скотт Моррісон і прем’єр-міністр Японії Йошіхіде Суга. Лідери «четвірки» підкреслили важливість для своїх країн «вільного і відкритого Індо-Тихоокеанського регіону», що повернуло актуальність діалогу у форматі QUAD. Нещодавні переговори міністра закордонних справ та міністра оборони США в Токіо та в Сеулі посилили інтерес до QUAD, особливо в Азії.

12 березня ц. р. відбувся віртуальний саміт лідерів QUAD

Усі чотири партнери по діалогу мають свої проблеми з Китаєм. США намагаються захистити своє верховенство у західній частині Тихого океану. Японія висловлює стривоженість через зазіхання Китаю на острови Сенкаку. На гімалайському кордоні Китай неодноразово втягував індійську армію у важкі бої, востаннє в червні минулого року. Австралія протягом останніх 2-х років підпадає під економічний бойкот з боку Китаю., а головний редактор партійного видання КПК Global Times Ху Сицзінь назвав Австралію «жувальною гумкою на взуттєвій підошві Китаю».

Водночас формат QUAD не є «азійським НАТО». Так само він не став би «НАТО», якби до нього увійшли Нова Зеландія, Південна Корея, Філіппіни та В’єтнам. Будуть переговори щодо політики безпеки, проведення різних військових навчань, можливо, також про фінансову підтримку Індії, де виробляється 60 % світових вакцин від коронавірусу з метою бодай щось протиставити китайській «вакцинній дипломатії».

На запитання, чому QUAD не може бути як НАТО, існує просте пояснення. Членом НАТО міг бути кожен з бажаючих та кожен міг виступати проти Радянського Союзу, оскільки економічно він ні для кого не був важливий. У випадку з Китаєм ситуація інша, а саме, усі, включно з тими, хто не схвалює його політики, економічно тісно пов’язані з ним, залежать від нього. Так, Ян Цзечі різко відповів Е. Блінкену, що дві країни, які він щойно відвідав, а саме Японія та Південна Корея, є другим і третім за обсягами торговими партнерами Китаю.

Сінгапурський дипломат і політолог Кішор Махбубані переконаний, що формат QUAD не змінить ходу історії Азії. По-перше, тому, що у чотирьох учасників цього формату дуже різні інтереси та вразливі сторони. По-друге, велика стратегічна гра в Азії є не військовою, а економічною. Натякаючи на Регіональне всебічне економічне партнерство (RCEP), найбільшу зону вільної торгівлі у світі, в якій саме Китай наприкінці 2020 року об’єднав п’ятнадцять азійсько-тихоокеанських країн, він зазначив: «Майбутнє Азії написане чотирма літерами, а саме RCEP, але не QUAD».

Протистояння між Китаєм та рештою світу, не припиняючись, загострюється. У Пекіні не хвилюються з приводу зміни лідерів у США, не переймаються поглядами ЄС і НАТО. Китай наполегливо продовжує тиснути на світову спільноту, намагаючись просунути власні геополітичні інтереси, і не зупиниться перед застосуванням військової сили чи порушеннями прав людини або інших загальновизнаних цінностей. Протистояння між згаданими коаліціями держав, які очолюють США і Китай, а саме QUAD та RCEP лише загострює напруженість у світі.